Щодня на кухні ми користуємося різноманітними смаковими приправами, які додаємо до готових страв, ми варимо улюблений с дитинства узвар, різні компоти, додаємо у випічку родзинки, додаємо до страв хлібні сухарики, щоранку готуємо чай — чорний, зелений, каркаде, трав’яний… Але навряд чи хтось з нас хоча б на мить замислився — скільки століть чи тисячоліть назад наші пращури винайшли такий метод швидкого і якісного консервування харчових продуктів на “несезон”, як сушіння, і що цьому винаходу сприяло.
Мода постійно змінюється — на одяг, їжу, архітектуру, музику тощо. А ось такий метод, як сушка харчів, на протязі тисячоліть, залишається актуальним і сьогодні. Чому саме так, спробуємо розібратися далі.
Процес сушки овочів та плодів наші пращури почали освоювати ще в доісторичні часи — в кам’яну добу, а це приблизно 10-15 тис. років до н.е. Суворі кліматичні умови змушували первісну людину шукати варіанти тривалого зберігання зібраних плодів, коренів, грибів. По наскельних малюнках того часу ми можемо бачити перші невпевнені кроки у цьому напрямі — у тіні дерев неподалік вогнища на гілля та на каменях первісна людина тривалий час висушувала те, що вдалося зібрати неподалік свого житла. Процес сушки м’яса був і є набагато довшим та складним — дуже часто м’ясо псувалося через недотримання окремих принципів сушки, які тоді не були й відомі нашим пращурам.
Відкриття такого виду зберігання продуктів на зиму зменшило смертність серед первісного люду. Важливо було і правильно зберегти насушені плоди — в сухому, темному та вентильованому місці. Через певний час необхідно було перебирати запаси та вибирати те, що почало псуватися. Зберігали в глибоких ямах, дещо схожих на сучасні підвали, які є майже у кожного. Але цей метод зберігання був ненадійним та малорезультативним — частина сухих запасів просто згнивала через відсутність вентиляції. Тому наступним кроком у розвитку сушки продуктів стало зберігання висушених коренів, плодів у шкіряних торбинках, які підвішували до стелі. Особливістю того часу було те, що, розвиваючись, первісна людина робила все навмання, поступово вдосконалюючи свої знання на навички в абсолютно всіх сферах свого життя.
З розвитком торгівлі з віддаленими країнами, мореплавання та початком перших воєнних кампаній з’явилася нагальна потреба якось компактно зберігати та перевозити велику кількість продуктів — овочів, фруктів, найпростіші види висушених сирів, навіть м’яса. Та й на зимовий період для власного споживання треба було зробити багаті запаси — у лісах збирали ягоди, гриби, які висушували, в’ялили також і м’ясо впольованих тварин, але це був дуже трудомісткий процес з купою нюансів, тому все ж таки предки робили акцент на сушці овочів, фруктів.
З роками процес засушки овочів набуває ще важливішого значення — в такому вигляді овоч чи фрукт зберігає всі наявні в собі вітаміни, яких дуже не вистачало взимку, має легку вагу та зменшений розмір. З розвитком кулінарії великої популярності досягли подрібнені висушені овочі, суміші котрих було зручно додавати у певній кількості до певної страви.
На таких методах зберігання харчові продукти до ери холодильників базувалася вся норвезька кухня — в’ялені риба, м’ясо, овочі, фрукти, зелень – умови клімату вимушували місцеве населення вигадувати все нові й нові методи забезпечити себе та свою родину не просто харчами на весь рік, а саме з вмістом вітамінів та корисних мікроелементів.
В сучасних умовах засушені харчі залишаються актуальними, зручними та, найголовніше, корисними, на відміну від інших видів консервування продуктів.